10 важных советов по воспитанию детей в семье

1. Помните о том, что ребенок – это ваше отражение и не только внешнее. Подсознательно дети копируют своих родителей: привычки, манеру общения, увлечения, жизненные ценности. Вы для ребенка – главный пример, по крайней мере, старайтесь им быть. 2. Воспитание ребенка – процесс поэтапный и сугубо индивидуальный. Этапы возрастного развития – это всегда средние показатели для усредненного ребенка. Планку развития нужно поднимать последовательно, постепенно и с учетом особенностей ваших детей. 3. Не стоит возлагать на ребенка больших надежд и своих нереализованных желаний. Может случиться так, что ребенок не сможет их оправдать. Пусть он проживет свою жизнь и реализует свои желания. 4. Никогда не напоминайте ребенку о уже совершённых им ошибках. Всё, что было – то прошло. 5. Больше проводите времени со своим ребенком, чтобы он чувствовал себя нужным, любимым, интересным для вас. 6. Любите своих детей не за красоту, ум или какие-то таланты, а просто за то, что они у вас есть. 7. Воспитывайте у ребенка интерес и уважение к окружающим его людям. Учите общаться – это поможет ему стать уверенным в себе человеком, легко налаживать контакты со сверстниками. 8. Даже если вы поссорились, сначала помиритесь с ребенком, а потом уже идите по своим делам. Это поможет вам не разрывать положительную эмоциональную связь, а укреплять ее. 9. Считайтесь с мнением ребенка, не критикуйте, даже если не совсем согласны с его выбором. Вы можете высказать свое мнение, рассказать, как поступили бы вы сами, но оставьте ему право на свое решение, только так он научится самостоятельности. 10. Радуйтесь, когда ребенок находится дома, поощряйте его домашние занятия, сами находите время для совместного домашнего досуга – так вы научите ребенка ценить семейный уют и свою семью.

Ш.Амонашвілі. 10 питань

За Амонашвілі, дітям необхідно пропонувати такі справи, за які вони можуть братися не колись, а зараз же, і перші кроки мають приводити їх до перших успіхів, а не невдач.
Узагальнюючи свою роботу, автор виділяє по 10 питань, на які він категорично відповідає "так” чи "ні”. 

Питання, на які дається відповідь "ні!”:
Чи можна використовувати в підготовчому класі досвід роботи з І класом без змін?
Чи можна заставляти дитину одразу виконувати накази та розпорядження вчителя?
Чи можна дітям ставити оцінки?
Чи можна давати дітям обов'язкові домашні завдання?
Чи можна говорити в класі хто з дітей вчиться краще?
Чи можна вимагати від дітей, щоб вони сиділи на уроках "не рухаючись”?
Чи потрібно забирати в дитини іграшки, які вона принесла до школи?
Чи можна залишати дітей на другий рік?
Чи можна вимагати дітей приходити в шкільній формі з портфелями?
Чи можна приймати в підготовчий клас дітей, яким до 6 років залишається 2-3 місяці?

Питання з відповіддю "так!”:
Чи потрібна спеціальна методика для викладання в підготовчому класі?
Чи можна використовувати тут досвід виховної роботи з старшими дошкільнятами з дитячих садків?
Чи потрібно заохочувати дітей, щоб вони йшли попереду вчителя у вивченні матеріалу?
Чи може педагог спеціально робити помилки, щоб діти знаходили та виправляли їх?
Чи потребує педагог бути артистичним в роботі з дітьми?
Чи можна давати дітям різні завдання на їх вільний вибір?
Чи потрібно посилювати самостійну роботу дітей?
Чи потрібно давати батькам характеристики дітей та готувати для них пакети з роботами дитини?
Чи потрібно, щоб діти оцінювали урок?
Чи потрібно проводити відкриті уроки для батьків?
Перелік цих питаннь систематизує досвід та уявлення Ш. Амонашвілі про виховання та навчання дітей шестирічного віку в підготовчих класах школи.